Україна, місто Київ, Дошкільний навчальний заклад № 455

СТОРІНІНКА ПСИХОЛОГА




 

                                           Поради психолога батькам

       1. Якщо ви бажаєте здоров’я своїм дітям, необхідно побудувати весь побут у сім’ї за принципами здорового способу життя:
  • живіть у певному режимі праці, відпочинку , харчування, с саме: вчасно лягайте спати, харчуйтеся;
  • починайте день з посмішки та фіззарядки;
  • облиште курити, вживати алкоголь при дитині;
  • залишайте за порогом дому роздратованість цінами, урядом, керівниками і підлеглими, невдачами і поганим самопочуттям, бо все це непомітно передається членам вашої родини. Відбувається поступове накопичення стресової енергії, яка виснажує нервову систему , порушує роботу всіх систем організму, знижує його захисні функції;
  • не ставайте рабами телевізора, особливо у вихідні. Знаходьте час для спілкування з природою. Це допоможе відновити нервову систему, підвищити імунітет. Пам’ятайте, що вигляд хворобливої людини пробиває біоенергетичний та психологічний захист інших;
  • дуже добре, якщо ви захоплюєтеся спортом, це допоможе залучити до здорового способу життя і дитину;
  • пам’ятайте, що всі ваші звички – це не більш ніж стереотипи, що створюють оманливе відчуття комфорту. Ваші нові звички, для набуття яких потрібні вольові зусилля, принесуть вам і вашим дітям щастя повнокровного, здорового життя, подарують комплекс нових відчуттів.

       2. Якщо ви бажаєте бачити вашу дитину працьовитою ( а лише це дає змогу реалізувати себе в житті і претендувати на успіх), то:
  • ніколи не позбавляйте своїх дітей участі у сімейній праці. Це не тільки виховує навички, а й формує звичку робити щось у сім’ї і для сім’ї;
  • ніколи не говоріть погано про наслідки діяльності дитини, прогнозуйте результат. Страх невдачі не повинен обмежувати творчість  та ініціативу;
  • ніколи не виносьте „сміття з хати”;
  • не поділяйте працю в сім’ї на „жіночу” і „чоловічу”. У цьому запорука виховання почуття обов’язку стосовно будь-якої праці, необхідність якої висуває життя.

       3. Якщо ви хочете бачити своїх дітей здатними збудувати міцну сімю, бути щасливим у ній, подарувати вам вдячних і культурних онуків, то:
  • будьте витриманими та спокійними у родинному колі, зберігайте доброзичливий, інтелігентний тон спілкування;
  • приділяйте своїм дітям максимум уваги у вільний від роботи час,  співпереживайте разом з ними створюйте атмосферу абсолютної єдності інтересів у сім’ї;
  • з підкресленою повагою ставтеся до дружини (чоловіка) , постійно підносячи в очах  своїх дітей культ жінки, матері ( батька – глави сім’ї, добувача). Уникайте суперечок, конфліктів, скандалів, навіть критики в присутності дітей;
  • обов’язково проводьте сімейні свята – це психологічне обґрунтування сім’ї як джерела єдності й радості!

       4. Якщо ви хочете бачити своїх дітей культурно розвиненими особистостями, то:
  • не пошкодуйте часу, коштів для спільного культурного відпочинку зі своїми дітьми. Людина багата насамперед у своїй емоційній сфері. Не збіднюйте життя обмеженням матеріальних та фізіологічних потреб, адже життя дається лише один раз;
  • цікавтеся успіхами дитини в образотворчому мистецтві, хореографії, співах;
  • було б непогано, якби у дитини з’явилося хобі. Дуже добре, якщо захоплення дитини успадковується від батьків, тоді ваш сини або донька – назавжди ваш друг і спільник, а ви для них – високий авторитет.

       5. Якщо ви НЕ бажаєте бачити своїх дітей  безпринципними, то: в жодному разі не дозволяйте собі займатися в присутності ваших дітей плітками, критиканством на адресу своїх родичів, знайомих, вчителів.  Звичайно, ілюзії небезпечні, однак зневіра у людях – страшніше, бо ілюзії нас підводять іноді, а зневіра отруює життя щохвилини. Особливо неприпустиме розвінчування учителя, який з усіма своїми недоліками намагається навчити хорошого. Якщо батьки навіюють своїй дитині недовіру до вчителя, дитина робитиме протилежні висновки навіть із того, що є правильним з усіх точок зору.

Таким чином, вся система виховання в сім’ї повинна будуватись лише за двома принципами:

  • Ваш власний стиль і поведінка мають відповідати вашому ідеалу у вихованні.
  • Відповідно до вашого ідеалу ви повинні забезпечувати такі умови, за яких різні види корисної діяльності поступово сформують особистість з вашої дитини.

Успіху вам!

Адаптація дитини до умов дитячого садочка

 

Шановні батьки! Усвідомте, що ваше власне хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтесь з вихователями та особливостями організації життя в групі.

1.Дайте дитині позитивну перспективу: розкажіть, що в дитячому садочку багато іграшок, діток, і їй там буде добре, цікаво, весело.

2.Підпорядкуйте домашній режим режиму роботи дитячого садка, особливо додержуйте часу вкладання спати і період харчування.

3.Навчіть дитину елементарних навичок самообслуговування.

4. Подбайте про психічне і фізичне здоров’я дитини.

5. Повідомте вихователів про звички та вподобання вашого малюка, про особливості здоров’я і поведінки.

6. Потурбуйтеся про нервову систему вашої дитини. В перші дні перебування не залишайте її на цілий день у дитячому садку.

7. Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будете певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.

 

Рекомендації батькам з підготовки дітей до дитячого садка.

 

Зверніть увагу на домашній режим харчування та сну ,наближайте його до того режиму, що буде у дитячому садку.
Поступово формуйте навички спілкування дитини з однолітками: гуляйте з ним на ділянці дитячого садка, залучайте до спільної діяльності з іншими дітьми.
Привчайте малюка до самостійності й доступного для його віку самообслуговування.
Розповідайте дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб вона туди пішла.
Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині, як їй пощастило — восени вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка.
Докладно розповідайте дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності вона робитиме. Чим докладнішою буде ваша розповідь, і чим частіше ви будете її повторювати, тим спокійніше й упевненіше почуватиметься ваш малюк, коли піде у дошкільний заклад.

 

Учіть дитину гратися.

 

Психологи виявили чітку закономірність між розвитком предметної діяльності дитини та її звиканням до дитячого садка. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками. Уперше потрапивши до дитячого садка, вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки. Дитина, яка вміє гратися, легко йде на контакт із будь-яким дорослим.
Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.
Пам'ятайте, що на звикання дитини до дитячого садка може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили, можливості й плани.
Переконайтеся у тім, що вашій родині дитячий садок необхідний саме зараз. Будь-які ваші коливання дитина використовуватиме для того, щоб протистояти відвідуванню дитячого садка. Легше й швидше звикають діти, батьки яких не мають альтернативи дошкільному закладу.
Чим з більшою кількістю дітей і дорослих, з якими дитина спілкуватиметься у дитячому садку, вона побудує стосунки, тим швидше вона звикне. Допоможіть їй у цьому. Познайомтеся з іншими батьками та дітьми. Відвідуйте разом з дитиною прогулянки у дитячому садку. Чим ближчими будуть ваші стосунки
з вихователями, іншими батьками та їхніми дітьми, тим простіше буде звикнути вашій дитині.
У присутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дошкільного закладу і його працівників. Ніколи не лякайте дитину дитячим садком.
Приблизно за тиждень до першого відвідування дитячого садка попередьте дитину, про це, щоб вона спокійно очікувала майбутню подію.

 

Прийоми, що полегшують дитині ранкові прощання.

 

Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде ще складніше заспокоїтися.
Покладіть малюку до кишеньки яку-небудь пам'ятну річ, що нагадуватиме про вас і про те, як сильно ви його любите.
Ніколи не намагайтеся «вислизнути» непомітно від дитини, якщо хочете, щоб вона довіряла вам.
Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь подібне.
Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.
Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йди до дитячого садка.



 

Для чого потрібен психолог?


Можна сказати, що до психологів всі вже звикли. Ці фахівці допомагають вирішувати особисті проблеми, проводять психологічне тестування, тренінги, навчають ефективно спілкуватися і вирішувати конфлікти, складають психологічні портрети та характеристики і багато чого іншого. Але все це стосується, в першу чергу, дорослих людей.

А чим же займаються дитячі психологи? У яких ситуаціях батькам може бути корисна, а в яких просто необхідна консультація цього фахівця?

Якщо є якась тривога за свого малюка, візит до психолога допоможе розібратися з ситуацією та з емоційним станом дитини об'єктивно. Виявити причини виникаючих труднощів, якщо вони є. Адже не вважається чимось негожим відвідувати стоматолога для перевірки і необхідної профілактики. Чомусь про психологів же іноді зберігається така думка, що візитом до цього фахівця підтверджують свою «ненормальність». Це, звичайно ж, не так: психолог, взагалі, за визначенням, працює тільки з психічно здоровими людьми.

Інший випадок виникнення необхідності звернутися до дитячого психолога часто співпадає з так званими віковими кризами у розвитку дитини (рік-півтора, три-чотири, шість-сім і підлітковий період). Що відбувається в ці моменти? Вікова криза означає, що в розвитку людини відбувається різкий стрибок, що щось радикально змінюється. Мама й тато ж не встигають звикнути до цих змін, не враховують їх у спілкуванні, використовують виховні прийоми, які вже не дієві в нових умовах. Все це накладається на підвищену емоційність дитини, характерну для перехідних періодів.


Капризи, агресія, впертість дитини - і почуття безпорадності у батьків. Цілком природна реакція - звернутися до фахівця. І це справді може допомогти. Психолог допоможе розібратися в суті виниклих труднощів, підкаже виховні прийоми, а при необхідності позайматься з дитиною, щоб допомогти їй подолати непростий період.

 

 

Дитячі істерики та вередування

Тільки терпіння, увага, так, бажання розібратись, Ваша педагогічна спостережливість дають позитивні результати і мають перспективу створення конструктивних стосунків між батьками та дітьми. Серед проблем малюків, що найчастіше зустрічаються, є дитячі істерики та вередування, що виникають у незручний момент на людях. Дорослі будь – що намагаються це припинити, щоб відвернути увагу до них з боку оточення.
/Files/images/images.jpgВсі батьки бодай раз це бачили. Ми усі цього боїмося. І ми усі з цим зіткалися чи зіткнемося рано чи пізно. Це важкий для батьків момент – коли дитина погано поводиться в громадському місці.
Будь – кому з родичів стає нестерпно соромно, коли серед юрби незнайомих людей його дитина влаштовує огидну сцену, починає поводитися як дикун чи вола як сирена. Усі наші мрії про ідеальну дитину випаровуються, коли ми (і всі люди навколо)чуємо цей жахливий крик «ХОЧУ!!!».
Що ж робити, коли у магазині Ваша дитина стає центром уваги? Як справитися з нею, коли вона репетує, падає на підлогу і дриґає ногами?

Кроки до подолання

Дійте відповідно до обставин. Багато батьків у такій ситуації намагаються зробити вигляд, що нічого не сталося. З вимушеною посмішкою вони не звертають уваги на дитину або кажуть їй: «Невже ти не знаєш, як треба поводитися в магазині?». Це неправильно! Дитину неможна ігнорувати, роблячи вигляд, ніби нічого не трапилось. Замість цього глибоко вдихніть, порахуйте про себе до 10 і зосередьте всю свою увагу на дитині.
Тримайте себе в руках. Оскільки це саме Ваша дитина влаштувала сцену, то і Ви самі виявляєтеся в центрі уваги оточення. Ви ловите на собі осудливі погляді, а може навіть почуєте кілька невтішних коментарів на Вашу адресу. Для багатьох з нас це гнітюче почуття, однак не варто втрачати самоконтролю і поступатися гніву, що виникає. Намагайтеся будь – що розв’язати проблему мирно. Не варто підвищувати голосу. Тим більше, не варто вдаватися до фізичного покарання (воно не знімає проблеми, а навпаки, загострює її і переводить на більш глибокий рівень, що може стати причиною негативного ставлення дитини до Вас). Візьміть до уваги інтереси Вашої дитини, а не те, що оточення подумає про Ваші батьківські здібності.
Розберіться в причинах. Чому це сталося? Що спонукало дитину вчинити саме так? Можливо, Ваша дитина вередує, бо занадто втомилася, причому втома може бути як фізичною, так і емоційною. Чотирирічній або п’ятирічній дитині, вже не говорячи про найменших за віком, важко довго перебувати серед юрби. Її втомлюють великі скупчення людей: масові концерти, різноманітні великі видовища та гамірні святкування. Тому варто не брати на такі заходи своїх малюків. Їм краще побути вдома у зручній та звичайній для них обстановці або в крайньому разі перебування Вас і дітей на таких заходах має бути короткотерміновим. Але найкраще все ж таки їх уникнути, щоб зайвий раз не спонукати дитину до проявів негативної поведінки та виникнення конфліктів у Ваших стосунках.
Великі очікування та давні бажання дитини, які нереалізовані. Можливо, вона справді давно мріяла про цю іграшку і плекала надію, що куплять її саме сьогодні. А можливо, їй просто в цю мить бракує Вашої уваги. Ї вона намагається бодай якось достукатись до Вас, щоб Ви помітили це. Ваші дії мають бути досить зваженими, але в жодному разі не емоційними та провокуючими, щоб не загострити ситуацію. Тому швидко і холоднокровно, як поліцейський на місці злочину, розберіться в причинах дитячого вередування. Після встановлення причини зробіть кроки назустріч і покажіть Ваше бажання зрозуміти та допомогти дитині.
Поговоріть з дитиною. Перший крок до розв’язання конфлікту – намагатися поговорити. Для цього Ви повинні бути на одному фізичному рівні з дитиною, тому або нахиліться до неї, або візьміть її на руки. Ви повинні також бути з нею на одному емоційному рівні, тому скажіть їй, що Ви теж відчуваєте розчарування і гнів. Пожалійте її. Усе це не обов’язково втихомирить дитину, але з цього завжди потрібно починати розв’язання будь – якого конфлікту.
Відверніть увагу. Намагайтеся відвернути увагу дитини від предмета чи причини її вередування. Увагу найменших дітей може відвернути будь – яка яскрава кольорова пляма чи гучна музика, інший цікавий для дитини предмет. Може допомогти також несподіваний вчинок з Вашого боку, реакція, яку дитина від Вас не очікує, наприклад: сміх, починаєте співати, кажете: «Подивись ось туди, а це хто чи що там?».
Поведіть дитину в інше місце. Якщо дитина довго не заспокоюється – намагайтеся змінити обстановку. Найкраще повести її в малолюдне місце. Зміна обстановки дуже добре відволікає увагу дитини. Якщо Вам довелося відкласти при цьому свої покупки – ну що ж поробиш, у житті бувають речі і гірші, зрештою, дитина важливіша.
Дайте зрозуміти дитині, що Ви її любите, але її поведінка неприйнятна. Дитина повинна розуміти, що існує «правильна» і «неправильна» поведінка. Погана поведінка завжди призводить до неприємних наслідків. Наприклад, Вам доведеться піти з парку або з Дня Народження. Якщо дитина усвідомлює, що погана поведінка так чи інакше карається (але у жодному разі це не має бути аж ніяк не фізичне покарання, це Ваша крайня реакція і то вона має полягати в тому, що Ви просто виводите з цього місця дитину), вона буде намагатися тримати себе у визначених рамках.
Але ніколи не поступайтеся примхам дитини, інакше вона може зрозуміти, що легко може маніпулювати Вами і буде домагатися свого будь – якими способами, у тому числі, влаштовуючи сцени в громадському місці. Важко миритися з вередуваннями на публіці, але ще важливіше в цей момент виявити батьківську мудрість і терпіння. Поводьтеся так, щоб не мати потім почуття провини перед своєю дитиною. Пам`ятайте, що це Ваша дитина, і її інтереси важливіші для Вас, ніж думки оточення. Тому не варто, щоб ваші дії були агресивними, це може обернутися втратою довіри до Вас в очах дитини./Files/images/28.jpg
Вередування, каприз – прагнення дітей, насамперед дошкільного та молодшого шкільного віку , домагатися чогось забороненого, недосяжного чи неможливого в цей момент. Вередування, зазвичай, бувають безпричинні, майже завжди супроводжуються плачем, лементом, тупотінням ніг, розкиданням перших предметів, що потрапили під руку. Часом вередування дитини безглузді і цілком нездійсненні. Наприклад, раптом хочеться молока, якого в домі немає, чи йти в дитячий садок з мамою, а дитину веде бабуся. Найчастіше діти, особливо раннього віку, 2 – 3 років, самі не можуть зрозуміти, чого хочуть. І справа тут не тільки в тому, що більшість з них не вміє ще говорити, а й у тому, що розумових навичок для узагальнення своїх переживань і емоцій не вистачає. Вередування можуть бути скороминущими, можуть зберігатися весь день, іноді вередування продовжуються досить тривалий період – місяць – два.
Для істерик у дітей характерні неймовірна яскравість, гротескність, свого роду «гра на публіку», залежність від зовнішніх обставин і наявності глядачів.
Дитяча істерика, зазвичай, супроводжується малими припадками: гучний плач, лементи, биття головою об стіну чи підлогу, роздряпування обличчя. У важких випадках (великі припадки) відбуваються мимовільні судоми, а також так званий «істеричний міст», під час якого дитина вигинається дугою. Характерною рисою дитячих істерик є те, що вони виникають у відповідь на образу чи неприємну звістку, підсилюються у разі підвищеної уваги оточення і можуть швидко припинитися після того, як ця увага зникне.
Сприятливими умовами для виникнення вередувань є перевтома, некомфортна обстановка, незручний одяг, погане самопочуття, підвищена емоційна збудливість, чутливість./Files/images/загруженное (1).jpg
Якщо вередування й істерики в дітей постійні, це може бути наслідком захворювання нервової системи, і дитину варто показати лікарю – невропатологу. Якщо ж із здоров’ям усе гаразд, і вередування чи істерики при одному з батьків дитина собі не дозволяє, то корінь проблеми варто шукати в сімейних стосунках, а саме у реакціях батьків на поведінку дитини. Вередування можуть виникнути у відповідь на потурання дорослих, на їхні суперечливі вимоги чи на надмірно суворі заходи, що застосовуються до малюка.
Останнім часом, зустрічається такий погляд, що короткі напади роздратування можуть бути навіть корисні для нормального розвитку нервової системи дитини, бо такі вередування знімають внутрішнє напруження, дають вихід пригніченим емоціям, загнаним усередину бажанням. Це абсурдна і легковажна позиція!
Регулярні дитячі істерики призводять до психогенних змін характеру, розхитують нормальну психіку, породжують стійкі психопатичні стани. Такому типу поведінки відповідає така клінічна картина – нетерплячість, нетерпимість до думки оточення, вимогливість, підозрілість, уразливість, мстивість, гнівливість, неадекватність емоційних реакцій.
Дитячі істерики і вередування майже завжди є наслідком неправильної поведінки батьків. Якщо дитині усе дозволяють, виконують усі її забаганки, «тільки б вона не розхвилювалася», то наслідки такого виховання – звичайна примхливість, розпещеність і вседозволеність.
Багатьом мамам не вдається нічого придумати в такій складній ситуації, і вони воліють поступитися, або дитина замовкла. Це звісно, вимушений, але небезпечний шлях. Він призводить до того, що реакції дітей закріплюються і наступного разу повториться щось подібне, тільки з іще більшою силою.
Батькам варто чітко визначити список дозволених і заборонених речей, і завжди дотримуватися один раз встановленої заборони. Дитина, схильна до яскравих реакцій, використовує будь – яку тріщинку у стосунках між членами родини. Ось вона кидається з лементом на підлогу, чогось вимагаючи. Батьки непохитні. Маминої стійкості вистачає ненадовго, і вона каже: «Ну, гаразд, буде по – твоєму». А малюку тільки цього і треба. Він кричить і вимагає ще наполегливіше. Очевидно, що його демонстративна поведінка і була розрахована на маму.
Діти набагато спостережливіші, ніж ми гадаємо. І вони добре розуміють, що за цукеркою, яку мама не дає, треба йти до діда, що гуляти треба з батьком, бо він купує «заборонену» газовану воду, а якщо влаштуєш бабусі істерику, можна одержати все і трошки більше. Намагайтеся, щоб жоден з рідних не применшував авторитету іншого. Якщо мама не дозволила, отже, не можна; тато сказав – роби. У жодному разі один з батьків не повинен скасовувати заборон іншого. Батьки не повинні дозволяти дитині домагатися бажаного за допомогою істерик. Водночас, звичайно, потрібно бути терплячими і вміти знаходити компроміси.
У більшості випадків, особливо якщо дитина старша 4 – х років, корисно буває покарати, наприклад, позбавити солодкого чи чогось цікавого. Навчіть дитину вибачатися за свої вчинки. Але найголовніше – виробіть усією родиною єдину лінія заборон і заохочень. Потрібно вчити дитину висловлювати свої бажання прийнятним способом, пояснювати, що лементом одержати необхідне неможливо, і своєю поведінкою не закріплювати в дитині подібні маніпуляції.
Після того, як з істерикою буде покінчено, покажіть дитині, що і Ви не «залізні», що у Вас є нерви, що Вас теж можна засмутити. Ні, Ви, звісно, любите свого малюка, але його поведінка лякає Вас. Тому те, що він усе – таки взяв себе в руки, Вас не може не тішити./Files/images/3.jpg


Будьте чуйними до своїх діточок,

адже саме Ви любите їх найбільше!/Files/images/7066.gif

 

 

 

ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДІТЬМИ?

Закінчився преддошкільний вік. Малюк уже може (у більшості випадків) контролювати свою поведінку, знає сімейні вимоги, у нього є певне почуття відповідальності. Але часто він буває плаксивий, лінивий, упертий, вередливий./Files/images/images (7).jpg

Як тут бути? Як уникнути конфлікту?

Конфлікти в родині – наслідки непорозуміння. Батьки не завжди вміють встановлювати довірливі взаємини з дітьми, обходити «підводні камені», вирішуючи проблеми.
А діти не розуміють батьків.
Характер родинних взаємин залежить багато в чому від стилю батьківської поведінки.
Найпоширенішими помилками дорослих у взаєминах із дитиною, є авторитарне нав’язування своєї думки або способу дії, зневажливе ставлення до дитячого оточення та ігнорування проблем. Часом батьки забувають власне дитинство й тому не розуміють своїх малюків, їхніх прагнень та вчинків.
Важливо порівнювати поведінку та взаємини малюка у різних середовищах. Якщо в дитячому садку і вдома поведінка неоднакова (у садочку слухняний, а вдома – ні), то, найімовірніше, причина цього криється у сімейних стосунках.
А от якщо дитина скрізь поводиться погано, то, ймовірно, причина полягає у деяких якостях її особистості.

Як бути батькам?/Files/images/images (11).jpg

- Спиратися на позитивні риси дитини;
- Показувати приклад позитивної поведінки, не допускати розбіжності між власними словами та діями;
- Ніколи не оцінювати особистість, думки, емоції малюка, оцінювати потрібно лише його поведінку та вчинки;
- Не згадувати без особливої потреби негативні випадки, які були «колись», працюємо лише з тим, що відбувається «тут» і «зараз»;
- Іноді батьки звертаються до совісті малечі. Марно! Цей «апарат» у дітей ще не сформований. Краще перетворювати все на гру, адже ігрова діяльність природна в цьому віці.
Уважні батьки помічають, що у 3 – 4 роки дитина починає активно спілкуватися, вимагає уваги до своїх слів і повсякчас ставить безліч запитань «про все на світі» (вік «чомучок»!). Тому, попри втому і проблеми на роботі, складіть «програму» занять, які Ви можете запропонувати малюкові у вільний час. Помалювати разом, почитати книжку вголос, влаштувати ляльковий театр, погратися іграшками, скласти конструктор – вибір залежить від Ваших ситуативних спостережень і бажань дитини.
Чим краще малювати? Олівцями та фарбами! А ще – кавовою гущею, або навіть водою! Можна малювати пензлем для фарб, а можна пальцем, ганчіркою, чи старим маминим пензликом від косметики. Ще дуже цікаво спробувати притиснути до папірця пташине перо чи капнути чорнило з піпетки.
Губка і малярська щітка, сірник і власна долонька … Чай, чорнило, фарба, вода, клей … Старі газети та журнали, кухонний стіл, шматочки тканини … Усе це може стати приладами та матеріалами для малювання. Розмаїтість матеріалів, доступних для роботи, ставить малюкові нові завдання, змушує його щось вигадувати, розширює світогляд, дозволяє збільшувати контакт зі світом.
А ще – збільшити контакт із самим собою, адже, якщо лягти на аркуш паперу і попросити друга обвести твоє тіло, можна подивитися на себе збоку.
Відбиток долоньки на вітальній листівці може бути чудовим подарунком бабусі, яка давно не бачила внука …

Які книжки краще обирати для чотирирічної дитини?

Передусім, із чіткими, зрозумілими малюнками (якщо у тексті – лисеня, то і на малюнку – лисеня). Добре, якщо слова в тексті зрозумілі. Якщо ж ні – потрібно пояснювати їх під час читання. Непогано, якщо на сторінці є і малюнок, й слова, причому, слова, що стосуються малюнка. Чудово, якщо це веселі віршики, які легко запам’ятовуються, або захоплива пригода. Дуже добре, коли зрозумілі емоції на намальованих обличчях. Тоді дитина вчиться співчувати героям, розуміти смуток і радість, виокремлювати ці почуття у собі.

Що робити, коли дитина Вас «не чує»?/Files/images/images (2).jpg

Деяких батьків турбує певна неуважність їхнього малюка: «Десять разів кличу, а він наче не чує!». Причин такої неуважності – безліч. Звісно, малюк може не хотіти щось робити і свідомо не реагувати на звернення дорослого. Але частіше буває, що він несвідомо відключається від того, що йому не здолати, чи від того, що для нього є неприємним. Не «дозріли» ще пальчики для швидкого зав’язування шнурків, і мама хоч 100 разів скаже « швидше!» - дитина не почує. Не подобається мити голову, і хоч кричи, хоч не кричи – до ванної кімнати не прийде: не почує. Захоплений мультиком – ніякими словами не докличешся обідати. Так навіщо ж мучити себе криком, усвідомлюючи, що це не діє?!
Якщо Ви зрозуміли, що у Вашого малюка бувають ситуації, коли він Вас не чує, то і не використовуйте голос, не надривайтеся. Підійдіть, візьміть за ручку, а то й на руки (не такий уже він і дорослий!). Квапитеся – зав’яжіть шнурки самі (дитина від цього не заледащіє, а от напруження зніметься). Не хоче їсти – зачекайте з їжею пів годинки (це не шкідливіше, ніж їжа через силу з поганим настроєм).

Від 3 до 5…

··· Корній Іванович Чуковський..., який дуже любив вік від 3 до 5 років, називав його «віком лінгвістичної геніальності». Малюк освоює всесвіт. Слово і світ для нього тотожні. Дитина, як губка, вбирає слова, фрази, звороти, враження. Отже, подбайте про те, щоб і словниковий запас малюка, і його запас знань про світ якнайбільше розширювалися.
Пам’ятайте, що в цьому віці діти не зводять очей з батьків. Зараз вони хочуть бути схожими саме на Вас і наслідують Вас у кожній дрібниці, тож скористайтеся цим.
Бажаєте, щоб малюк не виріс хамом, - будьте самі ввічливі з ним та іншими людьми. Намагайтеся, щоб Ваші слова не розходилися з діями. Діти дуже часто якісь речі запам’ятовують на рівні підсвідомості і потім просто повторюють побачене та почуте, а Ви, аналізуючи свої прорахунки у вихованні, не можете зрозуміти, де і коли неправильно вчинили.
У цьому віці діти ще хочуть знати, як правильно поводитися, бо намагаються «догодити» дорослим, будь – що «сподобатися» їм. Вони взагалі дуже допитливі, довірливі, простодушні, вразливі, з легкістю засвоюють будь – яку інформацію. Якщо у майбутньому Ви не хочете конфліктувати з Вашою дитиною – підлітком, до вже зараз привчайте її до праці, робіть що – не будь разом – це принесе величезне задоволення і Вам, і дитині. Обов’язково пояснюйте малюку, що, навіщо і чому Ви робите, а він хай спробує повторити. Не забудьте похвалити маленького помічника (навіть, якщо поки не все виходить до ладу) і намагайтеся закінчити Ваші заняття раніше, ніж з’явиться відчуття втоми, - тоді інтерес до спільних справ не згасне.
Якщо Ви вирішили погуляти і хочете, щоб Ваша дитина насолодилася спілкуванням із Вами, не беріть із собою друзів. Адже друзі відволікатимуть Вашу увагу на себе, а дитині доведеться «бути при Вас», але не «разом із Вами».
І ось на що хочу ще звернути увагу. Час від часу діти починають пустувати, буянити, вередувати, впиратися, щоб будь – яким чином привернути до себе увагу або за щось досадити дорослому. Як краще вчинити у відповідь???
По – перше, загасити в собі роздратування і заспокоїтися. А потім, щоб заспокоїти і привести до тями свою малечу, можна використати спосіб «сидіння на стільці». Ви можете шити, в'язати, готувати – а дитина хай спокійно сидить біля Вас. Коли Ви позбавляєте дитину свого товариства,погана поведінка втрачає сенс. У цьому випадку Вам не доведеться читати довгі нотації – Ваша поведінка і дотримання обіцянок пояснять малюкові, що спосіб, яким він скористався, не найкращій.
І не забувайте про найголовніше: Ви повинні бути послідовними не тільки в покараннях, але й у схваленні, підтримці, заохоченні хороших вчинків Вашої дитини.
Сучасний життєвий ритм стрімкий і напружений, тож сім`я має бути притулком для душі, місцем переходу до стану розкутості, зняття психологічного напруження. Хороша сімейна атмосфера передбачає добре, дбайливе, уважне ставлення одного до всіх членів родини. І тоді у Вас виростуть чудові діти – людям на радість і Вам на втіху!

 

Ваш малюк та його «Я»

 

             Коли малеча з’являється на світ, всі батьки хочуть, щоб воно було здорове, добре розвивалось психічно. І лише набагато пізніше починаємо замислюватися, якою людиною воно стане. Поступово ваша дитина опановує загальні, властиві людині форми поведінки серед людей і розвивається як індивідуальність. Збереження добрих стосунків зі своїми батьками та близькими людьми – передумова, за якої  особистість нормально розвиватиметься. Це дуже важливо та необхідно дитині. І вона дуже старається заради того, щоб заслужити похвалу від батьків.

 

            Потреба у визнанні – одна з найбільш значущих людських потреб. І дитина мріє бути кращою, вчиться краще бігати , стрибати, малювати, конструювати. Не потрібно іронізувати над малюком. Адже й ми самі також стараємось щоб нас визнали.

 

           Бажано уникати реплік: «У тебе не вийде, облиш ці заняття…», « Помовчи, ти не знаєш…», «Дай мені спокій, це пусте…». Адже за подібними висловлюваннями стоїть зневага, знецінення малюка. А він, хоча й малий, а вже особистість.

 

           Дитина завжди потребує емоційної підтримки, особливо батьківської. І коли ще зовсім маленька, і коли виросте -  теж. Але на цьому початковому етапі батьки емоційно завжди з нею, завжди за неї, навіть, коли вона дуже провинилась.

           

           Намагаючись знижувати прагнення дитини до визнання, треба давати правильний напрямок цієї потреби. Саме тут варто звернутися до батьківської інтуїції, яка підкаже, як зробити так, щоб дитина за власним бажанням, свідомо прагнула подолати свої недоліки.

 

            Всі діти різні. І ваш малюк особливий. Як він сміється -  не сміється ніхто. Як він їсть, розмовляє, бігає, пустує, жартує, так ніхто ніколи цього не робив. Дитина унікальна в усьому: в своїх бажаннях, мотивах, що визначають її поведінку, в тому, як вона любить своїх батьків. Згодом розходження в індивідуально - психологічних  якостях дітей стають усе більшими і риси характеру, інтереси, схильності й здібності кожної дитини розвиваються по-різному.

Дитина не може сама розвивати свою унікальність. Їй потрібні постійне заохочення.

 

Основними завданнями практичного психолога дошкільного закладу є такі:

 

  • Забезпечення якісного психологічного супроводу кожної дитини з метою зміцнення фізичного і психічного здоров’я
  • Проводити діагностичні дослідження з метою виявлення можливих проблем розвитку(емоційна і пізнавальна сфери)

Зокрема, здійснювати діагностику психологічної готовності дітей до навчання у школі

  • Здійснювати корекційно - розвивальну роботу за потребою

Для проведення цієї роботи використовується програма «когнітивний розвиток діттини.

  • Надавати консультації всім, хто приймає участь у педагогічному процесі: дітям, вихователям, батькам.
  • Сприяти розвитку пізнавальних і творчих здібностей дітей

 

 

 

 Психологічна готовність дитини до навчання у школі          
Психологічна готовність дитини до шкільного навчання є одним з найважливіших підсумків психічного розвитку дошкільняти. І міститься вона у тому, що у дитини на момент вступу до школи складаються психологічні властивості притаманні школяру.
Дуже важливо підготувати дитину до навчання, але підготувати не значить навчити дитину читати, писати та лічити. Поняття підготовки дітей до навчання у школі набагато глибше:
- По-перше, дитина повинна навчитися мислити, аналізувати, грамотно та зв`язно висловлювати свої думки, знаходити нестандартні рішення – це інтелектуальна готовність;
- По-друге, у дитини повинна бути сформована готовність до прийняття «соціальної позиції школяра»: це означає, що відношення дитини до школи, учбової діяльності, до вчителів, до себе повинно бути позитивним;
- По-третє, необхідно сформувати вольову готовність майбутнього першокласника. В розвитку особистості дитини 6-річного віку на першому місці повинен виступати мотив «Я повинен», ніж «Я хочу».
В школі від дитини будуть вимагати вміння утримувати свою увагу необхідний час, вміння робити не тільки те, що хочеться, а те що від неї вимагає вчитель, шкільний режим, програма навчання. Всі ці аспекти бажано враховувати задля успішної подальшої адаптації дитини в школі.

 

Шановні батьки!
Приводимо деякі рекомендації, які допоможуть вам краще організувати спілкування з дитиною, дадуть їй змогу відчути Вашу підтримку та впевненість у собі:
радійте Вашому сину, донці
- коли дитина з Вами розмовляє, слухайте її уважно, не перебивайте
- ваші пояснення повинні бути простими і зрозумілими
- будьте терплячі
- кожен день читайте дитині та обговорюйте прочитане
- потурбуйтесь, щоб у дитини були нові враження, про які вона змогла б Вам розповісти
- частіше робіть щось разом з усією сім` єю
- бажано проявляти зацікавленість до того, що подобається дитині (малювання, конструювання тощо
Для встановлення довірливих стосунків з дитиною не бажано:      
- вимагати забагато – потрібно багато часу для того, щоб дитина привчилась самостійно прибирати свої іграшки, а згодом і кімнату
- постійно виправляти її, повторювати: «не так, зроби інакше»
- порівнювати дитину з іншими дітьми
                      Принципи мудрого відношення до життя А.А.Файзуллаева
1. Уміння відрізняти головне від другорядного.
Цей принцип вибору найбільш значимих і відмови від несуттєвих мотивів і спонукань, ставши свідомим, а не інтуїтивною психічною дією, звільняє челавека від багатьох не вартих уваги проблемі приносить неоціниму користь в дозволі різного роду кризових ситуацій.
2. Внутрішній спокій.
Ця важлива умова збереження що склалися у людини системи особових цінностей, ієрархії мотивів. Це ясність розуму і чіткість поведінки. Це психологічний "имунитет" від ситуаційних "перешкод" і провокувальних обставин. "Гасити" одні спонукання і правильно оцінювати інші краще всього вдається в такому стані.
3.Емоційна зрілість і стійкість.
Ці принципи спираються на вищі емоційно-ціннісні складові і, передусім, на принципи високої моральності. В цьому випадку говорять про "моральну мудрість" - здатність до гідних вчинків у будь-яких ситуаціях.
4. Знання міри дії на події.
Пам'ятайте об'єктивного ходу подій і уміння відповідним чином і вчасно втрутитися(чи не втрутитися) в них - цей прояв істинної мудрості людини.
5. Уміння підходити до проблеми з різних точок зору.
Прагнення уникати однобічності міркувань не означає втрату власної позиції. Будь-яка позиція особи тільки виграє від усебічного аналізу того, що складає її основу.
6.Готовність до будь-яких несподіваних.
Гнучкість, своєчасне і адекватне реагування на зовнішню зміну явищ і подій навколишньої дійсності дають людині можливість швидко і своєчасно перебудувати мотиваційні тенденції з урахуванням об'єктивних обставин, не порушуючи основного ядра його особи.
7.Сприйняття дійсності такий, яка вона є, а не такий, який людині хотілося б її бачити.
Це принцип сприяє збереженню психічного здоров'я і емоційної стійкості у випадках, позбавлених життєвої логіки і внутрішнього сенсу.

 

Пам'ятка для батьків

Як можна допомогти дитині добре поводитись?

1. Подавайте дітям приклад хорошої поведінки

Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка – приклад для наслідування.

2. Змінюйте оточення, а не дитину

Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

3. Висловлюйте свої бажання позитивно

Кажіть дітям, чого Ви від них очікуєте, замість того, чого не бажаєте.

4. Висувайте реальні вимоги

Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, в якій вона опинилась. Ви маєте бути більш терпимими до маленьких та хворих дітей.

5. Не надавайте великого значення заохоченням і покаранням

В міру дорослішання дитини покарання і заохочення стають все менш результативними. Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкування зі старшими дітьми, а з меншими – використовуйте тактику переключення уваги.

6. Обирайте виховання без побиття та крику

На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені кричати голосніше, щоб досягти бажаного результату. Постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру. Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших.



Обновлен 16 ноя 2014. Создан 13 ноя 2014



BigMir